Назар Білик. Із серії «Простір навколо»

В роботі «Простір навколо» процес створення відбувався від зворотного: це не висловлення певних ідей, а сам процес міркування. Автор вдається до експерименту, прагнучи за допомогою скульптурної форми схопити обриси і зафіксувати простір навколо людини, поміркувати над його природою та якостями. Це також дослідження відносин людини з оточенням, звернення до питання свободи особистості в умовах соціальних та культурних впливів. Назар Білик розглядає цю скульптуру радше не як самостійний твір, а як процес виявлення, допоміжний засіб у фіксації динаміки взаємодії індивіда із сакральним, соціальним чи культурним середовищем: «Я ніби кидаю рідку матерію білого гіпсу в середовище і вона оточує порожнечу та виявляє присутність людини. Обриси людини набувають амбівалентних якостей — вони є центром, ядром, навколо якого окреслюється простір, але водночас не стільки об’єктом, скільки інструментом для цього виявлення».

  У самому цьому принципі розкривається основна ідея та метод роботи. Не фокусуючись на скульптурному зображенні, художник пропонує глядачеві за допомогою власної уяви видобути зображення з середовища навколо «неіснуючої скульптури» людини. Таким чином глядач має змогу самостійно, за допомогою власної свідомості, завершити процес творення об’єкта, звертаючись до середовища, що визначає його властивості – а отже і є основним предметом цікавості для автора.     

 У людських портретах у центрі сфери «Простору навколо» не розгледіти характерних індивідуальних рис, вони їх навмисне позбавлені. Ці портрети є універсальною маскою в різних проекціях, яку автор запозичив із програми для віртуального моделювання.  Це прототип особистості, в котрому існують абсолютно всі можливості та закладена динаміка змін. Подібно до принципів квантової механіки, нейтральний образ стає вмістилищем різноманітних потенцій, котрі здатні проявитися залежно від оточуючих умов, залежно від середовища та простору навколо.

  Наталя Маценко