Яна Бис­тро­ва "Ви­живуть тіль­ки здо­рові"

“Ви­живуть тіль­ки здо­рові” — ос­тання ро­бота, ство­рена Яною Бис­тро­вою пе­ред від’їздом на постій­не про­живан­ня до Франції. По­лот­но бу­ло на­писа­не за де­який час після ро­боти в зна­мени­тому мос­ковсь­ко­му сквоті на Фур­манно­му, за сло­вами са­мої ху­дож­ниці — у “пос­тфур­манний період”. “Фур­манний про­вулок” за своє нет­ри­вале існу­ван­ня нап­рикінці 80-х — по­чат­ку 90-х встиг ста­ти од­ним із сим­волів ціло­го ху­дожнь­ого по­коління і пос­лу­жив сво­го ро­ду мис­тець­кою ла­бора­торією, пла­виль­ним тиг­лем, де відбу­лося ста­нов­лення ба­гать­ох зна­них сь­огодні митців, се­ред яких, окрім Бис­тро­вої, Кос­тянтин “Вінні” Рєунов, Ма­рина Ску­гарєва, Олег Тістол (ра­зом з яки­ми Бис­тро­ва вхо­дила до скла­ду гру­пи “Воль­ова грань національ­но­го пос­теклек­тизму”), росій­ські ху­дож­ни­ки Юрій Аль­берт, Фарід Бог­да­лов, Кос­тянтин і Ла­риса Звєздо­чото­ви та інші.

По­лот­но “Ви­живуть тіль­ки здо­рові” є сімей­ним пор­тре­том под­ружжя Оле­га Тісто­ла та Ма­рини Ску­гарєвої, яких Бис­тро­ва об’єдна­ла в єди­ному ви­раз­но­му ан­дрогінно­му об­разі. Наз­ву ро­боті да­ла фра­за, що на­лежа­ла Кос­тянти­ну «Вінні» Рєуно­ву, ко­лезі і тодішнь­ому чо­ловіку ху­дож­ниці. Ци­ту­ючи ав­торку по­лот­на, ця фра­за “є зна­ковою в прак­ти­кова­них тоді мо­раль­но-етич­них взаємовідно­синах”. На­писа­на “по свіжих слідах” Фур­манно­го, кар­ти­на збе­рег­ла в собі енергію ки­пучої твор­чої і пер­со­наль­ної взаємодії, яка є не­одмінним і важ­ли­вим ас­пектом жит­тя і ро­боти в сквоті.

Ми­мохіть асоцію­ючись із ра­дянсь­ки­ми пла­кат­ни­ми гас­ла­ми і мо­раліза­торсь­ки­ми зак­ли­ками, ро­бота не­се в собі нот­ки де­що гірку­ватої пос­тто­талітар­ної іронії, якою пов­ни­лися в період пе­ребу­дови тво­ри не ли­ше ху­дож­ників «но­вої хвилі», а й ба­гать­ох інших ав­торів то­го ча­су. Яс­кра­во свідчить про період ство­рен­ня і ма­нера на­писан­ня ро­боти — екс­пре­сив­на, роз­ку­та, де­що гро­тес­кна, фак­турна, із на­сиче­ним ко­лори­том. По­лот­но пашіє чер­во­ним коль­ором, екс­пресія і надмірний сим­волізм яко­го спов­нює ро­боту віталь­ною ба­роко­вою над­лишковістю і вод­но­час три­вож­ним відчут­тям не­яс­ної заг­ро­зи — кок­тей­лем плин­них пе­рехідних часів.

Із цією ро­ботою пов’яза­на ре­зонан­сна і скан­даль­на історія. Після зник­нення на три­валий час кар­ти­на з’яви­лася на од­но­му з київсь­ких мис­тець­ких а­укціонів із підроб­ним (як з’ясу­вало­ся зго­дом) підпи­сом покій­но­го ху­дож­ни­ка Ва­лен­ти­на Раєвсь­ко­го і вис­тавля­лася на тор­ги як й­ого твір. Олег Тістол, доб­ре знай­омий із творчістю як Раєвсь­ко­го, так і Бис­тро­вої, по­бачив­ши ро­боту, за­сумнівав­ся в дос­товірності ат­ри­буції і надіслав зоб­ра­жен­ня ро­боти Бис­тровій. При­пущен­ня підтвер­ди­лося і та­ким чи­ном бу­ло вста­нов­ле­но дій­сне ав­торс­тво тво­ру.

На­талія Ма­цен­ко