Сергій Свят­ченко

 

Сергій Свят­ченко (1952) — дансь­ко-ук­раїнсь­кий архітек­тор, ху­дож­ник, ди­зай­нер, фо­тог­раф, жи­вопи­сець, по­ет, ку­ратор, ав­тор арт-фільмів, об’єктів і інста­ляцій, учас­ник і ор­ганіза­тор ба­гать­ох ху­дожніх вис­та­вок, очіль­ник Мо­дер­но­го Кла­сицис­тично­го Ру­ху (CUAP), зас­новник і ку­ратор га­лереї Senko (2002–2009). Зас­новник і кре­атив­ний ди­рек­тор Трієна­ле Су­час­но­го мис­тец­тва ко­лажу і Шко­ли LESS у Ви­бор­гу (Данія).


У 1975 році закінчив Харківсь­кий національ­ний універ­си­тет будівниц­тва та архітек­ту­ри, а 1986 ро­ку за­хис­тив кан­ди­датсь­ку ди­сер­тацію на те­му «За­соби візу­аль­ної інфор­мації в
архітек­турі» при Київсь­ко­му національ­но­му універ­си­теті будівниц­тва і архітек­ту­ри. З 1990 ро­ку жи­ве і пра­цює в Данії. Член Спілки дансь­ких ху­дож­ників та графіків (BKF), Національ­ної спілки архітек­торів Ук­раїни. Ла­уре­ат Міжна­род­ної премії Yellow Pencil Award 2007 (Лон­дон, D&AD). Про­фесор і по­чес­ний член Ук­раїнсь­кої ака­демії архітек­ту­ри, 2022. Міжна­род­ний член Національ­ної ака­демії мис­тецтв Ук­раїни, 2023.


Свят­ченко — про­вока­тор у світі су­час­но­го мис­тец­тва. Й­ого ко­лажі, жи­вопис, фо­тог­рафію, філь­ми й май­стер-кла­си вис­тавля­ли і про­води­ли у Данії, Ук­раїні, Німеч­чині, Італії, Франції, Англії, Ка­наді і США. Про них пи­сали ав­то­ритетні жур­на­ли — нап­риклад, Dazed & Confused, AnOther, Kilimanjaro, Varoom, Elephant, Blueprint.

 

Поп­ри те, що Сергій Свят­ченко у своїй твор­чості звер­таєть­ся до різних медіумів, усі й­ого тво­ри — ко­лажі, жи­вописні по­лот­на, філь­ми і скуль­пту­ри — об’єднані од­ним наскрізним
мо­тивом: постій­ним пе­рехо­дом від на­туралістич­них вра­жень до не­матеріаль­ної абс­тракції й нав­па­ки. Жи­вописні по­лот­на, які мо­жуть спер­шу ви­дати­ся абс­трак­тни­ми, вик­ли­ка­ють асоціації з пей­за­жами зав­дя­ки лег­ко впізна­вано­му ста­фажу. Й­ого жи­вопис ви­раз­но відоб­ра­жає цю кон­цепцію, ад­же в нь­ому ба­гато у­яв­них пей­зажів, які інфіль­тру­ють по­лот­но й це­ремон­но зап­ро­шу­ють гля­дача все­реди­ну. Влас­не ка­жучи, жи­вописні по­лот­на скла­да­ють­ся з по­над двад­ця­ти цілісних чи час­тко­вих шарів фар­би, і са­ме їхні нак­ла­дан­ня
ство­рю­ють цей при­голом­шли­вий ефект. Ми­тець ору­дує пен­злем і мас­тихіном екс­пре­сив­ни­ми жес­та­ми й ро­бить ли­ше ко­роткі па­узи, щоб ог­ля­нути по­лот­но на відстані чи до­дати якусь дрібну де­таль. Коль­ори оби­рає спон­танно, але з хис­том справжнь­ого вірту­оза. Він час­то ко­рить­ся імпуль­сам і спон­танним іде­ям. Ба­гато й­ого по­лотен відси­лає до дансь­ких чи ук­раїнсь­ких пей­зажів з тем­ни­ми гус­ти­ми ліса­ми й нес­подіва­ними ко­лодя­зями світла, які за­хоп­лю­ють ху­дож­ни­ка ще з ди­тинс­тва. Й­ого по­лот­на та­кож свідчать про послідов­ний інте­рес до ху­дож­ників ХІХ століття — нап­риклад, Іса­ака Левіта­на чи Іллі Рєпіна. У ди­тинстві він з бать­ком го­дина­ми роз­гля­дав оригіна­ли їхніх кар­тин у Харківсь­ко­му ху­дожнь­ому му­зеї, і цей інте­рес не ми­нув до­нині. Англій­ський ху­дож­ник Віль­ям Ть­ор­нер з й­ого не­пов­торним ви­корис­танням світла та­кож спра­вив помітний вплив на Свят­ченка. Ці вра­жен­ня змішу­ють­ся з у­яв­лення­ми Свят­ченка про ка­тар­сис і звіль­нен­ня від внутрішніх конфліктів і пос­та­ють у й­ого кар­ти­нах як світлі по­верхні, гли­боко втис­нуті у твір мис­тец­тва.

 


Док­тор Сілке Крон, Берлін