Влада Ралко "Київський щоденник"

Роботи Влади Ралко відрізняються агресивними барвами і експресивною манерою живопису поряд із подекуди лякаючими формами, що часом викликають неприйняття у глядача. Але найчастіше це неприйняття пов’язане не з побаченою «страшною картинкою», а з власними внутрішніми відчуттями глядача, що криються глибоко в підсвідомості й не піддаються вербалізації, з якими твір Влади вступає в емоційний резонанс, оголюючи їх із безкопромісною відвертістю. Сила і енергія робіт Ралко, їх чуттєвість у поєднанні з підкресленою фізіологічністю, великою кількістю червоного кольору і майже фізичною присутністю болю, створює одночасно відчуття дискомфорту і своєрідної привабливості.

На прикладі творчості Влади і його сприйняття аудиторією чітко видно, як художниця здійснює трансформацію глибоко особистого в універсальне, котру згодом продовжує глядач, здійснюючи зворотний процес — «впізнавання», вилучення з універсального образу суто особистих, актуальних смислів і відчуттів, індивідуальних для кожної людини.

Цінність робіт Ралко полягає в багаторівневій структурі побудови образів. Створені за принципом нашарування смислів, вони не вимагають буквального трактування. Будучи за визначенням некомфортними, виконуючи роль подразника і своєрідного дзеркала, твори Ралко спонукають лядача до діалогу, емоційної взаємодії і в певному сенсі перевіряють його на здатність бути відвертим із самим собою. Працюючи з поняттям тілесності, Влада зіштовхує людину з реальністю — особистою або соціальною.

Протягом декількох місяців фатальної зими 2013–2014 художниця малювала щоденник, де документувала події Євромайдану, котрий став розривом у старій картині реальності, тектонічним зсувом в свідомості й душах окремих людей і в суспільстві в цілому. «Київський щоденник», створений за допомогою кулькової ручки і акварелі, складається з емоційних сюжетів-замальовок, що відображають повсякдення барикад, трагізм героїчних смертей і містять глибокі філософські підтексти і культурологічні алюзії. Формат щоденника — швидкого жанру — відкрив авторці можливість фіксувати те, що відбувається «по свіжих слідах», запам’ятовувати власний погляд очевидця подій, виступаючи одним із хранителів пам’яті про важливу історичну мить і її безпосереднє емоційне сприйняття. Малювання щоденника художниця визначила для себе як частину громадянського обов’язку, вважаючи, що події такої важливості і болючості не можна розгубити, упустити, забути. Крім документальних замальовок, наповнених особистим емоційним змістом, в цій серії Ралко неодноразово відсилається до етно-національних і фольклорних мотивів і образів — «лялька-мотанка», козак Мамай. Видобування на поверхню цих глибинних образів пов’язане з актуалізацією у вирішальний для народу момент питання про власне коріння, витоки, що допомагають знайти свою ідентичність.