Сергій Святченко

Дансько-український художник Сергій Святченко почав експериментувати з колажем як окремим медіа ще на початку 80-х. Незабаром він переїде до Віборга і його роботи з успіхом експонуватимуться на виставках у Данії, Німеччині, Італії, Австрії, Франції, Англії, Канаді та США. До початку нульових увесь мистецький світ знатиме Святченка як засновника сучасного колажу, що надихне на сміливі експерименти сотні митців покоління діджитал. Архітектор за освітою, у своїй візуальній та літературній поезії Святченко свідомо проводить принцип «проектування», що являє собою втілення ідей пластичної інтерпретації фактури, кольору, форми і простору в розрізістильових практик конструктивізму. Одна з цілей, яку ставить собі Святченко, - інтегрувати художні образи в архітектуру, інкрустуючи свої візуальні оповіді відсилками до поп-культури, історії, власного досвіду та фрейдистського психоаналізу. Кар’єра Святченка розпочалася в Радянському Союзі, отримала свій розвиток в новій Україні і досягла розквіту в Данії. Вирвавшись з простору з тавром соціалістично- го реалізму на європейську арт-сцену, Святченко відобразив географічні, історичні, метафізичні трансформації у своїх колажах. Користуючись віковічними символами (межа свідомого й підсвідомого, шлях, природа, час, спогади дитинства), подібно до А. Тарковського у фільмі «Дзеркало», Святченко намагається відрефлексувати життя, розбивши його на численні закодовані фрагменти. Як і для Тарковського, для Святченка дуже важливі матеріальність пам’яті та аффекту, що за Анрі Бергсоном складає основу нашого сприйняття сьогодення. Митець абсолютизує інтуїцію, вважаючи її стимулом до акту творення, усвідомленням себе в моменті естетичного захоплення й повним злиттям з динамічною духовністю світу. Серія «Less», що принесла Святченку всесвітню славу революціонера у царині сучасного колажу, з’явилася в 2004-му як реакція на перевантажені композиції творів нової інформаційно-маркетингової ери. Відтак, автор доводить інтертекстуальність своїх Less-колажів, залишивши в кожному лише два-три елементи. Створюючи візуальний ефект контрастності від зіставлення різнорідних за формою та кольором об’єктів, що взаємодіють та підсилюють один одного, Святченко вибудовує власну міфологію, що сягає коренями в сюрреалізм. Прикладом домінанти несвідомого в візуальних поемах художника можуть слугувати особливо ті композиції, де незрима присутність героя ніби поступається елементам природи. Модерніст за переконанням, художник поєднує, на перший погляд, непоєднуване, передаючи змісти снів та колективних фантазій. Таким чином, Святченко вибудовує конструкцію власного сюрреалізму, що існує на перетині з символізмом й музичною абстракцією. Про це свідчить і авторський прийом, що передбачає відсутність прикріпленості: кожен з елементів розлучений із землею — він вирваний з реальності немов окремий спогад з виру інших думок. Так Святченко досягає ефекту естетичного подиву та навіть поетичного шоку від об’єднання різнорідних об’єктів в координатах єдиного композиційного цілого.

Англійський фізик Т. Юнг і німецький вчений Г. Гельмгольц розробили трикомпонентну теорію сприйняття людиною кольору. Згідно з нею, сітківка ока людини містить три типи фоторецепторів, більш чутливих до відтінків рожевого, зеленого і синього. Розуміючи це, Святченко демонструє гармонізацію і виразність палітри, умисно обмежену кількістю фонових кольорів, які не затьмарюють зображення, а навпаки, роблять його об’ємним. Незвично-збільшені плани об’єктів, фрагменти портретів і архітектурних елементів, частин тіла й предметів матеріальної культури. З використанням фотоколажу знайомі речі перетворюються на рельєфні образи, що стають каталізатором для роздумів про еклектику й багатошаровість культури сучасності.

Роксана Рублевська