Із серії Ultra C

Час не зупиняється, історія не завершується. Та, навіть найдрібніші і на перший погляд неважливі події, що відбуваються  – визначають наше життя, адже виводять за межі, вибивають із зони комфорту, штовхаючи до нових зрушень. Як художник, я виступаю реконструктором тієї подієвої канви, що відбувається перманентно, безупинно і з якої складається наше життя. В проекті зображення повсякденних, звичайних дій, показані через типажі своєї епохи, які перетворюються на історичні фантоми. З одного боку зображені події – не важливі, з іншого боку – вічні. І те і інше є ілюзією. Техніка зображення робить його схожим чи то на фреску з фактурним крокелюром, чи то на акварельний малюнок – підкреслює своєю дуальністю ілюзію позачасовості. Так, основним посилом стає візуалізація того, як працює час. Випереджаючи його, я намагаюся побачити що буде. При цьому роботи в майбутньому вже були, адже зістарені. Зображене не минуле і не майбутнє, воно поза часом. Це все було, чи ще буде? Так, одна історична епоха, що не прийняла традиції епохи минулої, «мерехтить» крізь іншу. «Час» в проекті наче програє «вічності». Іронія в тому, що буденні події, мов би не важливі у житті, насправді є процесами вічними, цінними, диктованими людськими потребами та природою, незалежними від історичних чи еволюційних подій.

Ф. Ніцше, розробляючи концепцію «несвоєчасного», вказував, що «довіра до прийдешнього залежить, як в окремої людини, так і в народу від того, чи існує для нього лінія, що відділяє доступне зору та світле від непроникного для світла й темного; залежить від того, чи вміє він однаково добре вчасно забувати, так і вчасно згадувати… » – все це має бути для того, щоб діяти несвоєчасно, тобто у розріз з часом, а завдяки цьому впливати на нього. Так, роботи, завмерлі на порозі миті, стають низкою змістовних та художніх опозицій, що поєднуються з одного боку в єдине парадоксально ціле – ментальний фантом, а з іншого – візуалізують деконструкцію минулого в сучасному суспільстві.