Віртуальний сад Степана Рябченка

Степан Рябченко систематично працює над руйнуванням границь між матеріальною і віртуальною реальністю, йдучи в ногу зі світовим процесом "оцифровування" і доповнення дійсності. При цьому художник зберігає незмінну тягу до традиційних мотивів і класичних форм. Його роботи впізнавані і, торкаючись різних тем в різних серіях, реалізовуючись у формі принтів, скульптур і неонових інсталяцій, шикуються проте в єдину цілісну повість. Щодо Степана Рябченка вираз "власний світ художника" знаходить буквальне значення, адже він дійсно створює альтернативну реальність - багатовимірний віртуальний простір, що має власні закони, форми життя, міфологію та специфіку відносин з матеріальним світом.

Новий виток пошуків Рябченка - цикл "Віртуальні квіти", що складається з антропоморфних квітів-персонажів, що населяють безмежні віртуальні простори робіт художника. Вони - не просто об'єкти, а герої, яким автор надав характер і опис. Крім міфології, якою наділений кожен з персонажів, всі вони мають яскраві та неординарні форми, що володіють майже відчутною матеріальністю.

Кожен мешканець віртуального саду-світу вирощений автором з натхненням, трепетом і ретельністю хорошого садівника, який плекає свої дітища і створює для них найкращі умови росту. Існування цього саду не обмежене кліматичними факторами або фізичними параметрами. Його вигляд, видове різноманіття, площа і тривалість існування вимірюються виключно можливостями творчої свідомості.

Квіти - символ зародження життя, осяяння, творення, надії. Створюючи віртуальну природу, Рябченко присвячує її служінню, встановленню гармонії між людиною та існуючою матеріальною природою, пропонуючи свій підхід до цих відносин - дбайливий та індивідуальний, в якому кожен є суб'єктом і має свідомість. Ця тема в інтерпретації Рябченка нагадує про художників епохи романтизму, які шукали відповіді на багато питань у відносинах людини і природи та бачили в природі відображення потаємних почуттів і помислів.

Тема відносин людини і природи - древня як сам світ, але автор шукає нові способи і мову для її осмислення. Крім того, дана тема набуває особливої ​​гостроти, коли загроза екологічної катастрофи перманентно нависає над світом і причина тому - в неосмисленості нашої діяльності та формату відносин зі світом. Використовуючи один з наслідків техногенного розвитку людства як інструмент, Рябченко прагне внести елемент творення в стосунки людини з її первісним природним оточенням.

Наталя Маценко, мистецтвознавець